книги

√оломозий сп≥вак

÷ей театр традиц≥йно починаЇтьс¤ з в≥шака, на ¤кому дбайливою рукою автора пов≥шен≥ головн≥ героњ. «рештою, героњ цього театру заслуговують на ф≥зичну л≥кв≥дац≥ю, хоча би з огл¤ду на власний негероњзм. “е, що самим автором може бути потрактоване ¤к театр абсурду з ус≥м його культурним п≥дтекстом, при виведенн≥ на сцену перетворюЇтьс¤ на бойов≥ моменти, на винесен≥ в ремарки балади будн≥в, одним словом Ц на реч≥ ¤кщо й не до к≥нц¤ реал≥стичн≥, то в ус¤кому раз≥ правдив≥ та повчальн≥. ќсобисто дл¤ мене присутн≥сть персонаж≥в цього театру в ландшафт≥, ¤кий мене оточуЇ, вигл¤даЇ не менш доречною та природною, ан≥ж ус≥ привиди й т≥н≥ театральних корифењв нашого героњчного минулого. «а великим рахунком дв≥ п≥дарського вигл¤ду сороки й не Ї чимось ≥ншим ¤к хард-верс≥Їю комсомольц≥в ул≥ша, Ц просто дивл¤чись що розум≥ти п≥д комсомолом.

’арк≥вськ≥ декорац≥њ цього театру загалом вказують на добру школу, причому ¤к на школу загальноосв≥тню, так ≥ на школу виживанн¤. “ому не дивуЇшс¤, ви¤вивши серед персонаж≥в, скаж≥мо, йонеск≥вську голомозу дружину пац≥Їнта чи керрол≥вського горноста¤ в зимовому хутр≥, з ≥ншою фауною включно. ќсь ¤кби вона, ц¤ дружина пац≥Їнта, ви¤вилас¤ б неголомозою, або коли б горностай не розмовл¤в украњнською л≥тературною мовою, тод≥ сл≥д було б, упод≥бнившись ≥ншому корифеЇв≥, робити авторов≥ предТ¤ву, мовл¤в, не в≥рю, дорогий авторе, нескладуха виходить. ѕроте в цьому театр≥ все гаразд Ц дружина голомоза, горностай теж на м≥сц≥, балкони в затишних харк≥вських двориках справд≥ обвалюютьс¤, раз на 911 рок≥в, ¤к ≥ зазначено автором.

—аме ≥снуванн¤ цього театру, знову ж таки Ц ¤к на мене, Ї скор≥ше нат¤ком на по¤ву в майбутньому з-п≥д авторськоњ клав≥атури ц≥лком ≥накшого наративу, можливо, менш подр≥бненого, можливо, б≥льш абсурдного, у вс¤кому раз≥ Ц просто б≥льшого. „омусь мен≥ здаЇтьс¤, що це буде проза, принаймн≥ ц¤ зм≥на оптики, з поетичноњ на, скаж≥мо так, Ц непоетичну, час в≥д часу виливаЇтьс¤ в драйвов≥ словесн≥ ескапади, котр≥ автор вкладаЇ в уста, дзьоби та з¤бра свого персонального бест≥ар≥ю.

ј ось недол≥ки цього театру кожен маЇ визначити дл¤ себе сам, у м≥ру своЇњ розбещеност≥ чи об≥знаност≥, що насправд≥ мало чим р≥знитьс¤. —каж≥мо, хтось обовТ¤зково вкаже авторов≥ на ту жахливу й н≥чим невмотивовану суперечн≥сть, зг≥дно з ¤кою один ≥з персонаж≥в, до реч≥ Ц чи не найсимпатичн≥ший ≥з них Ц кап≥тан л≥птон, означений на початку ¤к Убородатий мор¤к... ≥з пл¤шкою ромуФ, неспод≥вано дл¤ вс≥х замовл¤Ї соб≥ пива. јдже кожному театралов≥ в≥домо, що ром ≥з пивом Ц це нав≥ть не йорш, ≥ в цьому випадку жодна голомоза сп≥вачка не переконаЇ пор¤дного театрала, що це лише художн¤ деталь ≥ що так потр≥бно. “ому що кожен пор¤дний театрал скаже вам, що немаЇ таких художн≥х деталей, що коли на початку пТЇси в руках кап≥тана знаходитьс¤ пл¤шка рому, то в к≥нц≥ пТЇси вона обовТ¤зково маЇ вистрелити, ≥ що взагал≥ Ц потр≥бно любити театр у соб≥, а не себе в театральному буфет≥.

ќстаннЇ, зрештою, мало стосуЇтьс¤ предмета обговоренн¤, тому на завершенн¤ лишаЇтьс¤ спод≥ватись, що р≥вень в≥двТ¤зност≥ ≥мов≥рних гл¤дач≥в цього театру буде адекватним р≥внев≥ в≥двТ¤зност≥ головних героњв, що ≥стор≥њ ц≥ будуть мати належне продовженн¤, а головне Ц щоб п≥д час постановки жоден горностай у зимовому хутр≥ не постраждав. ’оч ¤к автор цього не прагнув.

—≈–√≤… ∆јƒјЌ