Арне Баґанц
Арне-Віґанд Баґанц народився 1978 року в Нойстерлітці – маленькому мекленбурзькому містечку. Живе, навчається і працює в Берліні. Пише лірику та малу прозу. Із 2000-го року керує андеґраундним сайтом anti-literatur.de. У 2004 році в Арне з’явилася дебютна поетична книга “seelengruende”. У тому ж році спільно з Сашком Ушкаловим уклав двомовну ураїнсько-німецьку поетичну електронну антологію «10 ЄВРОпейців».
Із книги «seelengruende»
місяць
я місяць, у мене є очі
я зриваюся і падаю на твої сни
наче сліпий
пілот
я місяць, у мене є очі
я заберу тебе звідси далеко-далеко
навіть якщо ти кричатимеш і станеш дряпатись
я місяць, у мене є очі
і я заберу тебе далеко-далеко
додому
тендітні троянди втрачають аромат
ті, що я
посадив
тобі в серце –
тягар
твого найважчого суму
це плаче світ
бо темно було
і годі
то слабкість підкошує
наші тіла
то негода хоче зламати нас
мов дерева
і запалити наші
сумні та висхлі душі
то гослоси далечіні
що кличуть нас
заспокоюють
та ваблять
додому
таємними шляхами
крізь поля
засіяні
чорними квітами
сподівань
це пісня світанку
що забирає в нас почуття
і зника
в блакитних сутінках
це коли немає мети
бо батьківщина не те місце
де справді можна жити
донеба
прямуємо ми
наче
дуб
він досі стоїть тут
непокірний
і кожна негода
кожна війна
це ніщо порівняно
з міццю його коріння
він став ще міцніший
ніж був колись
міцніший, ніж ти собі уявляєш
чи уявляв
наче дуб
його листя
тихо співає під вітер
а шрами
на стовбурі
шепочуть тобі
про виграні битви
він став ще міцніший
ніж був колись
міцніший, ніж ти собі уявляєш
чи уявляв
наче дуб
і він стоятиме тут
навіть коли наш світ
вибухне
наче дуб
аляска
камон, ми їдем на аляску
а там збудуємо фазенду
й посадим соняхи у сніг
хоч ні, ми ліпше
зійдем в гори
щоб нас лавиною
накрило
чекати
чекати
що час
який плине
мине
чекати на
зелений вітер
весни
чекати сонце нове
яке я зірву з небес
немов помаранч
чекати
і чекати
(уже щебечуть птахи)
твоє ім’я
привіт, хіба ти мене впізнала?
я вимовляю твоє несправжнє ім’я.
чуєш, яке воно чудове?
всього-навсього три склади!
я сам їх вигадав
аби вони були схожі на тебе
перший, як твоє каштанове волосся
другий, як твоя біла посмішка
третій, як уся твоя душа
біохімічне
ти тут
я тут
і нічого
можливо
що ми тут робимо?
плетемо фантазії з шовку
доки він не порветься в кістлявих руках?
чи граємо на золотих арфах,
поки нас не збудили тритоновим рогом?
можливо…