Ѕ≈« —¬≤“Ћј (REMIX)

д≥йов≥ особи:

старий пан - л≥тн≥й чолов≥к в окул¤рах ≥з грубим и л≥нзами, убраний у чорн≥ брюки, б≥лу сорочку, старомодн≥ жовт≥ черевики;

в≥н;

вона;

риба - коропиха з об≥драною спиною та гачком у губ≥;

крег - плем≥нник старого пана; на вигл¤д продвинутий хлопець рок≥в в≥с≥мнадц¤ти з н≥і≥л≥стичними погл¤дами на житт¤. од¤гнений у порван≥ джинси та майку. в≥н народивс¤ в електричц≥, його мат≥нка не доњхала до пологового будинку ¤кихось три зупинки. пологи приймали двоЇ мЇнт≥в, що саме шманали по вагонах пТ¤ничок та ≥нших правопорушник≥в. мати немовл¤ти, аби не образити н≥кого з правоохоронц≥в, вигадала синов≥ йменн¤ з перших л≥тер њхн≥х пр≥звищ Ч  равчук та ≈галь (друге пр≥звище, скорше за все Ч н≥мецьке, але стов≥дсотковоњ певност≥ немаЇ); 

прох≥р - служник старого пана;

роб≥тники ремонтноњ бригади: мужики в помаранчевих комб≥незонах та пластикових буд≥вельних касках;

анжел≥к - учителька ф≥зкультури п≥сл¤ Ђ—ковор≥дкиї Ч струнка, спортивна д≥вчина з коричневими очима, майстер спорту з шах≥в;

пл¤мистий к≥т - горде самотнЇ створ≥нн¤, що скр≥зь шкодить (порода Ч сиб≥р¤к).

антураж

усе в≥дбуваЇтьс¤ в стар≥й школ≥, а точн≥ше, у спортивн≥й зал≥, де зараз ≥де ремонт. стел¤ об≥драна, на ст≥нах видно залишки синьоњ фарби. посеред сцени стоњть чавунна куп≥льниц¤, де незабаром розм≥шуватимуть цемент. у н≥й трохи води. там мешкаЇ риба. л≥воруч насипом лежить б≥ла цегла, а пор¤д велика купа п≥ску. старий пан кидаЇ цеглу в баскетбольне к≥льце. в≥н та вона сид¤ть, спираючись на ст≥ну. у темр¤в≥ њх майже не видно.

д≥¤

старий пан: раз, два, обвожу першого, другого. хоп, хоп ≥Е ≥Е трьохочковий!!! (кидаЇ цеглину, вона летить у баскетбольне к≥льце, рикошетить ≥ з гуркотом падаЇ в куп≥льницю).

риба: агов, ти шо, старий пердун, зовс≥м шизонувс¤. тута й так ледь дихаЇш, а в≥н ще цеглою кидаЇтьс¤!
старий пан: (здивовано зазираЇ до куп≥льниц≥, намагаючись щось розглед≥ти в каламутн≥й вод≥) ти хто?
риба: ¤ риба.

старий пан: риба? розкажи про себе. ¤ геть н≥чого не бачу; зрЇн≥Ї, розум≥Їш?

риба: (гордо та самовпевнено починаЇ) ¤ народилас¤ тут, у лопан≥, недалечко. вообще, ¤ так соб≥, н≥чого тьолка. у мене так≥ гладеньк≥ боки, красиве обличч¤, рожев≥ губки, син≥ оч≥, пружн≥ жабра й те де.

старий пан: (збочинецьки потираЇ руки й поступово переходить на суржик) а можна ¤ тебе потрогаю?

риба: потрогать можна, але т≥льки потрогать, б≥льше соб≥ н≥чого не позвол¤йте, ¤ же всьо-таки женщ≥на, хоч ≥ риба.

пан навпомацки л≥зе до куп≥льниц≥ й ненароком ч≥пл¤Ї пробку; ≥з куп≥льниц≥ починаЇ вит≥кати вода; рибу присмоктуЇ до ст≥чного отвору; вона вир¤чила оч≥ й силкуЇтьс¤ щось сказати, проте не може; таким чином вона утримуЇ рештки смердючоњ води

старий пан: рибо, де ти? ¤ не чуствую твого тЇла? ти шо, мене обманула? (с≥даЇ пор¤д ≥з куп≥льницею та м≥ркуЇ вголос) така наша ментальность! кожен, хто живе на ц≥й земл≥, прагне тебе надути. памТ¤таю тридц¤ть сЇдьмой. тогд≥ все було прост≥ше! класно, мабуть, народитис¤ й н≥коли б≥льше не рости! пий молоко, вдихай пахощ≥ материного т≥ла, спи Ч то житт¤! риба, бл¤дь, ти мене обдурила, а ¤Е! (пан г≥рко ридаЇ, ламаючи своњ тенд≥тн≥ руки).

вона: (до свого друга) що в тебе з руками?

в≥н: та так, знаЇш, учора бив дерева.

вона: чим вони завинили перед тобою?

в≥н: а н≥чим, просто вони щаслив≥ш≥ за менеЕ ¤ взагал≥ вчора був трохи злий, тож ≥ причепивс¤ до них. до реч≥, це ще не все, гл¤нь, ¤ тут ще голову соб≥ вчора пробацав. шкода, у темр¤в≥ не видноЕ але болить, бл≥н. ¤ рану не промивав, там, мабуть кори та лист¤ повноЕ (у нап≥втемр¤в≥ видно ¤к в≥н хаотично обмацуЇ свою голову)

вона: (ц≥луючи його у вухо, шепоче) дурникуЕ

ув≥ходить крег, насп≥вуючи ЂЇстедейї

крег: до старого пана. хай, д¤дьку, ¤к с¤ маЇш?

старий пан: (витираючи скупу сльозу) всьо путьом, ¤ тут ≥з рибою говорив, та вона кудись под≥лас¤. а вже майже до ≥нт≥му д≥йшлоЕ

крег: нЇ, н≥ ф≥іа, д¤дьку, того не може бути. риба, д¤дьку, вона на те й риба, щоб плавати по р≥чц≥, хавати червак≥в та ≥ншу погань. риб≥ н≥льз¤ говорити, бо њй в рота вода наб≥жить, вона захлинетьс¤ ≥ втопне. це ж очевидно! (крег гидко см≥Їтьс¤, бо в нього той пер≥од, коли у хлопц≥в ламаЇтьс¤ голос. пот≥м раптово замовка й починаЇ складати цеглу).

ув≥ходить анжел≥к, морщачи свого чар≥вного носика.

анжел≥к: що це з ними? (киваЇ в б≥к його та њњ) може њм щось попоњсти принести?

старий пан: не ч≥пайте њх, вони н≥кого окр≥м себе не чують. це рЇдкий случайЕ

анжел≥к: ≥ ¤к вони так можуть?

крег: (встр¤Ї в розмову) дит¤ча амнез≥¤ Ч дуже страшна р≥ч. це дуже-дуже страшно. маленьк≥ д≥ти ще н≥ц не знають. це фактично повна в≥дсутн≥сть будь-¤коњ ≥нформац≥њ. страшно мати амнез≥ю, коли н≥чого не знаЇшЕ (крег продовжуЇ дал≥ поратис¤ ≥з цеглою, час в≥д часу зупин¤ючись й обкусуючи задирки на пальц¤х)Е

старий пан: так, це справд≥ страшноЕ

анжел≥к: ¤к на мене, н≥чого тут страшного нема. дит¤ча амнез≥¤, вона ¤к душова каб≥нка. ти потрапл¤Їш до нењ, тоб≥ тепло та млосно. патьоки води змивають щоденний бруд з твого т≥ла, тиЕ ти стаЇш чистим, мов скло. ≥ тебе вже н≥хто не бачить.

крег: (у задум≥) а що тод≥ сталос¤ з ними? (недбало показуЇ в б≥к його та њњ)

анжел≥к: що ти маЇш на уваз≥?

крег: ну, ¤кшо дит¤ча амнез≥¤ Ч це коли тебе не видно, то на що вони хвор≥ тод≥, ¤кщо ми њх не чуЇмо?

вб≥гаЇ прох≥р, несучи на тац≥ каву. неспод≥вано ч≥пл¤Їтьс¤ за цеглину ≥ з гуркотом усе перекидаЇ. вибачаючись, б≥жить туди, зв≥дки приб≥г. натом≥сть уходить пл¤мистий к≥т ≥ починаЇ шкр¤бати шведську драбину, що ледь-ледь тримаЇтьс¤ на ст≥н≥, пот≥м ус≥даЇтьс¤ пор¤д з≥ старим паном ≥ починаЇ облизувати своЇ причандалл¤. знову зТ¤вл¤Їтьс¤ прох≥р.

прох≥р: пане, приходили люди з податковоњ, сказали, що ви усп≥шно пройшли автентиф≥кац≥юЕ

старий пан: ну от ≥ добре, давно пораЕ

в≥н: ¤кось мен≥ нелюбо тут, дме з ус≥х бок≥вЕ ти не змерзла бува?

вона: терпи, нам тут ≥ще п≥втора роки сид≥тиЕ

входить ремонтна бригада й висипаЇ в куп≥льницю м≥шок цементу. старий пан схоплюЇтьс¤ на ноги та починаЇ хаотично б≥гати, натикаючись на ст≥ни.

старий пан: риба, вони засипали рибу!!! вона ж тепер задихнетьс¤. (хапаЇтьс¤ за голову). ст≥йте, а може ще не задихнулас¤, риби ж ум≥ють диханн¤ затримувати!.. (п≥дб≥гаЇ до куп≥льниц≥ й починаЇ в≥дкопувати рибу).

старий пан: ось вона, дорогенька (тримаЇ високо над головою скоцюрблене т≥льце).

пл¤мистий к≥т в≥дчуваЇ запах риби й щосили третьс¤ об ноги старого пана

крег: (скептично) д¤дьку, вона вже здохлаЕ

старий пан: (обтрушуЇ з бок≥в риби рештки цементу, що вже почав загускати) нЇ, н≥чого страшного, ми њњ с≥час кот≥ку в≥ддамо (починаЇ манити пл¤мистого кота. пл¤мистий к≥т спинаЇтьс¤ на задн≥ лапи, а старий пан лупить його щосили рибиною по голов≥)

старий пан: шо, твою мать, зд≥в?

в≥н: на вулиц≥, здаЇтьс¤, сн≥г п≥шов?

старий пан, крег, анжел≥к ≥ вона п≥дход¤ть до в≥кна, в≥н тим часом п≥дб≥гаЇ до куп≥льниц≥, набираЇ жменю цементу, ковтаЇ њњ, а за мить падаЇ на п≥длогу, бТючись у передсмертних конвульс≥¤х

зав≥са